- Олександре, в «Таврії» ви не виступаєте з 2010-го, відтак неодноразово граючи проти сімферопольців. Чи минули вже часи, коли зустріч із цим клубом викликала особливі почуття?
- Сказати, що цей матч буде для мене звичайним, звісно, не можу. Адже віддав «Таврії» чимало років, чимало досяг із командою, виріс як футболіст. Водночас якогось особливого настрою не відчуваю. Радше небуденна налаштованість іде не від імені суперника, а від розуміння статусу поєдинку.

- До речі, пригадайте, будь ласка, за яких умов залишали «Таврію»?
- Футболісту не завжди вдається знайти спільну мову з тренером. На той час команду очолював Валерій Петров, котрий не бачив у мені гравця свого колективу й не довіряв місце у складі. І якраз закінчувався контракт із клубом. Отож навіть попри те, що залишитися мені пропонував президент «Таврії», я все ж вирішив змінити клуб.

- Ніколи не фантазували на тему «а що, якби залишився в «Таврії» донині?»
- Ні, тому що дотримуюся принципу не шкодувати про зроблене, адже всі мої рішення та вчинки - заздалегідь осмислені.

- Що думаєте про гру нинішньої «Таврії»? Звісно, якщо бачили поєдинки сімферопольців цього року…
- Звичайно, бачив! Більше того, за її грою проти ще одного мого колишнього клубу, «Арсеналу», спостерігав із трибун «Локомотива» (команди зіграли внічию. — 1:1). Ясна річ, у клубі нині не найкращі часи, але сказати, що «Таврія» перебуває у своїй найгірший формі, точно не можу. Навпаки, впевнений, поєдинок буде для нас складний. Тим паче, про форму сімферопольців у контексті нашої очної зустрічі говорити не надто доречно, адже кубкові матчі — це інше.

- Чи багато ваших друзів залишилося в «Таврії»?
- Теплі стосунки підтримую з секретарями, бухгалтерами, всім адміністративним складом, який нині знову повернувся в клуб у тому ж вигляді, що й працював за моїх часів. Переписуємося з ними, спілкуємося телефоном… А з футболістів, то в одній команді зі мною грали Антон Шиндер і Максим Фещук (тим паче, моя дружина товаришує з Максимовою), з якими також підтримуємо стосунки. Решта гравців нові й прийшли в клуб після мого відходу.

- Перед розмовою з вами запитав у колег про фаворита кримського протистояння. Усі одноголосно, попри прописку в різних лігах, віддали перевагу «Севастополю»…
- Ви правильно кажете: «запитав у колег» (усміхається). Це ж ваша, журналістська, робота — порівнювати, аналізувати, прораховувати шанси. Говорити ж мені в цьому контексті було би некоректно, адже поважаю суперника. До гри наші з ним шанси рівні.

- Це буде «Битва за Крим»?
- Знаєте, я тут по-справжньому відчуваю особливе ставлення до футболу загалом. У своєму житті ще не бачив, аби люди так любили гру й так підтримували команду. Коли наші вболівальники співають славень міста на початку кожної зустрічі, то в мене мурашки біжать по спині. Тому виокремити цей матч дуже складно. Здається, його не сприймають як особливий, бо тут кожен поєдинок є таким.

- Чи існує у вас табу на святкування м’ячів у ворота «Таврії»?
- Ні. Якщо вдасться забити у середу, теж святкуватиму. Адже нині я гравець «Севастополя», й прагну віддавати на полі всього себе заради цього клубу. Ніколи не відмовлявся від святкування, бо не вважаю, що демонструю таким чином неповагу до суперника. Свого часу вже забивав «Таврії» у складі «Арсеналу», та тоді не святкував тільки через те, що моя команда поступалася в рахунку 0:2, коли я забив. Тож треба було бути скромнішим — брати м’яча й швидше бігти до центра поля (усміхається).

- Як охарактеризуєте процес власної адаптації в Севастополі?
- Як такого, цього процесу взагалі не відчув. Якщо в «Арсеналі» в мене він, якщо чесно, затягнувся на довгий час, то тут, завдяки дружному колективу, все минуло дуже швидко.

- Чи довелося якось перелаштовуватися під першу лігу й діяти в іншому для себе стилі?
- По суті, звикати довелося лише до партнерів. А щодо суперників і першої ліги загалом, то все просто — жодних поблажок до себе й опонентів. Усе починається з чистого аркуша, й усі свої досягнення треба забувати.